влюблена в книги. Взаимно
Мукачеворассказ и +23
Наш уютный недорогой отель расположен под самой замковой горой, с парковки виден Паланок, и всё увито цветами. Люди гостеприимнейшие. Мы по ходу переделали маршрут и оказалось, что в Мукачево нужно провести только три дня, а не четыре. Нам легко пошли на встречу и вернули деньги. Завтрак готовили в любое время, хоть в 6 утра, чай заваривали, даже в первый день разогрели нашу, захваченную из дома, пиццу (не успели доесть, так и пропутешествовала аж на Закарпатье).
Утром выспались хорошо и поехали к 9-ти осматривать замок Паланок. Оказалось, что мы самые первые посетители, даже служащие только-только подтягивались. В итоге за парковку мы не платили )) И только там дошло, что сегодня среда, а значит, народу будет мало (не все же счастливые отпускники ))) и можно вволю нагуляться.
Очень приятная женщина провела экскурсию, мы много чего с ней обсудили )) по нашему желанию, по-русски. Закарпатье вообще очень дружелюбное и терпимое, слишком много намешано в этих краях национальностей, чтобы проявлять шовинистическую агрессию.
История Паланка интересна, сохранился замок на удивление замечательно. Настоящая твердыня
«Головну туристичну атракцію міста, замок Паланок, видно вже за кілька кілометрів до Мукачева. За фундамент-постамент йому править 68-метровий згаслий вулкан. Місто десь там, внизу, а форпост відкритий всім поглядам і вітрам, і лише за спиною, на півночі, піднімаються вулканічні Карпати. Він чимало бачив на своєму віку а нині вдивляється в Європу і власне минуле довжиною майже в тисячоліття. Паланок — непереможний і фотогенічний релікт Середньовіччя.
Кажуть, Мукачево й назву свою отримало завдяки замку: закарпатці в муках насипали одинокий пагорб, на якому виріс форпост на перетині торгівельних і військових шляхів. Пагорб, звичайно ж, не штучного, а природного — вулканічного — походження, хоча в IX-XІ ст., коли тут з’явилися первісні дерев’яні укріплення, місцеві жителі зазнали чимало мук від татар, які вривалися через Верецький перевал до Центральної Європи. Втім, підкорити мукачівську твердиню не вийшло ані в половецького хана Кутєшка, що 1089 року 50 днів тримав дерев’яну фортецю в облозі, ані в хана Батия, чия шістдесятитисячна орда двічі ламала зуби об Паланок в 1241 році. Коли в ХIII ст. замість дубового частоколу-паланка, що позичив своє ім’я замку, виросли муровані стіни, мук не поменшало: щороку жителі були зобов’язані вирубувати кожне проросле деревце чи кущик на пагорбі, щоб ворог не міг підійти до фортеці несподівано.
1396 року Мукачево дістається подільському князю Федору Корятовичу (так-так, розбудовувачу в тому числі Кам'янця-Подільського і Скали-Подільської). Вельможа укріплює замок, обносить ровом і перетворює на свою резиденцію. А під Старою баштою наказує видовбати в скелі колодязь. Знову муки: до води прийшлось довбити 85 метрів!
Титанічна праця з плином століть обросла міфічними подробицями: начебто допоміг Корятовичу в спорудженні криниці сам нечистий — за обіцяний князем мішок золота. Коли прийшов час розплачуватись, князь вручив дияволу малесенький мішечок: мовляв, а про розмір ми не домовлялись! Розлючений чорт вскочив у криницю і дотепер іноді шумить там, обурюється... А ще кажуть, з колодязя до річки Латориці вів таємний хід (якось навіть проводили жорстокий експеримент - кинули в колодязь чи то гуску, чи то курку - і бідна птаха таки виплила в Латорицю якимось чином).
Паланок вже тоді вражав неприступністю: стіни 5 м завтовшки, великий постійний гарнізон, 164 гармати, 60 бочок пороху, запаси їжі на випадок тривалої облоги. А за часів трансильванських князів Ракоці (1633-1711) замок став чи не найукріпленішою твердинею Центральної Європи. Вісім ліній оборони — це не жарти!
Неймовірно: протягом трьох років, з 1685 по 1688, тендітна жінка, дружина молодого і сміливого Імре Текелі (Текея) графиня Ілона Зріні (Zrinyi Ilona, 1643-1703), протистояла в Паланку військам австрійського цісаря Леопольда І.
Так хорватка Ілона Зріні стала фактично головою угорського визвольного руху XVII ст. Першим чоловіком стрункої брюнетки був князь Ференц Ракоці І, а свекрухою, відповідно, була Софія Баторі. А другий обранець, граф Текелі, за свою послідовність в боротьбі з австрійським урядом потрапив-таки до в'язниці - що і спричинило облогу замку: Габзбурги сподівалися, що замок, позбавлений свого господаря, впаде досить швидко. На Мукачеве рушили війська під командуванням генерала Зігберта Гайстера. Трирічної облоги вони не сподівалися - і, хто знає, якби не зрада підлеглих, скільки б ще протрималась горда Ілона.»
Илону Зрини в тех местах обожают, она народная героиня, её именем называют улицы и очень чтут память. Правда, в Мукачево нам рассказали другую версию её жизни, нежели в Чинадиево.
«Вона займалася передислокацією артилерії з одного замкового бастіона на інший, розподіляла серед обложених залишки провізії, планувала вилазки розвідників, перев'язувала поранених в лазареті, вивчала військову справу та баллістику.
Жінка була такою відданою своєї справі, що не дивно, що в княгиню закохався начальник канцелярії Антонін Обсолон. Не отримавши згоди від предмету свого кохання, Обсолон зрадив і кохання, і Паланок: за допомогою двох відданих офіцерів він почав пропагандистську компанію.
Солдати відмовлялися від подальшої облоги: мовляв, їм вже третій рік не платять гроші. Ілона зібрала всі свої коштовності та родинні реліквії - їх у Львові продав відданий жінці капітан Андрій Радич, який зумів вибратися з обложеного Мукачевого. Вибратися-то він вибрався, а от потрапити назад у замок з грошима виявилося набагато складніше... Лише через два тижні Радич подав сигнал обложеним - і почав діяти: йшов від поста до поста і банально спаював вартових. В процесі капітан і сам хильнув добряче, так що останні метри його несли на руках його підлеглі. Кажуть, наступного дня Андрія вже бачили на бастіонах: з головою, перев'язаною мокрим рушником та з росолом в руці, Радич керував фортечною артилерією. Солдатам повернули їхні борги.
Горе-закоханий не відступився: в нього був план "в". Антонін Обсолон отруїв воду в колодязі. Закінчилося найважливіше: питна вода.
Було важко: в залах музею на території замка ви дізнаєтесь, як нестачало води, як її збирали по краплині з вологих стін замкових підвалів... 15 січня 1688 р. Ілона Зріні підписала акт про капітуляцію. На той час графиня була вже справжньою поп-іконою XVII століття: слава про її діяння рознеслася світом, в продаж поступали численні портрети красуні-хорватки.
(Мы слышали другую версию: что Обсолон подделал письмо от второго мужа Илоны – Имре Текеля, в котором тот обещал вскоре прийти на подмогу с турецкой армией. Вместо этой радостной вести Илона прочла, что надежды нет и помощи ждать неоткуда.)
Після капітуляції Паланка Зріні насильницьки постригли в монахині і закрили в католицькому монастирі. Пізніше горда жінка отримала право покинути Вітчизну і переїхати в Туреччину, де й доживала віку разом з чоловіком.
Турецький султан Махмет IV, вражений мужністю Ілони Зріні, нагородив княгиню спеціальною грамотою: єдиний такий випадок в історії! Зараз мудра княгиня разом з сином Ференцом Ракоці ІІ знову вдивляється в місто: в березні 2006 року їй встановили пам’ятник на центральному бастіоні.
А за здійснення бажань відповідає бронзовий князь Корятович на замковому подвір’ї: треба всього лише потримати його за відполірований тисячами рук палець.»
Кстати, воспитанный Габсбургами в католической вере сын Илоны Ференц ІІ , повзрослев, отвоевал Мукачево и Паланок. Представляете, как любят жители города это семейство?
«Паланок побував і оплотом антигабсбурзької боротьби куруців (прихильників антигабзбурзького руху, який очолював син Зріні, князь Ференц Ракоці ІІ) (1703), і столицею Трансільванії (1705 рік) – в ті часи тут навіть був свій монетний двір, – і австрійською політичною в’язницею (1782-1897), яку 12 липня 1847р. відвідав видатний угорський поет Шандор Петефі. Потім юний і вразливий класик записав в своєму щоденнику: «… перетворений на державну тюрму, замок стоїть посеред рівнини на високому круглому пагорбі. На схилі пагорба вирощують виноград, не хотілось би мені пити вино з цього винограду. Мені здавалось би, що я п’ю сльози в’язнів».
Екскурсія до староданьої твердині, та й взагалі затримка в Мукачевому Шандора Петефі мала більш ніж прозаїчну причину: зламався екіпаж поета.
А з грудня 1805-го по березень 1806-го ці стіни переховували від наполеонівських військ найбільший скарб Угорщини: угорську Святу Корону. Про це до цього часу нагадує у дворі замку меморіальна дошка з написом угорською мовою.
За радянських часів замок був школою механізаторів, школою для голів колгоспів і навіть профтехучилищем. Зараз тут розміщується історичний музей (з 1960 р.), а в колишніх казармах гарнізону розмістилися картинна галерея, художній салон та затишні кав’ярні. Обов’язково ознайомтесь з усіма трьома терасами-частинами твердині: нижнім, середнім та верхнім замками. »
Там действительно есть где погулять и что посмотреть. А уж вид на город!
Средний круг укреплений, тот самый, Кориатовича
Поднялись по лесенке наверх и оглянулись на вторые стены
Сумимасен, руки стояли криво ( Это последний рубеж защиты - коридор смерти. В нём раньше был землянной пол и съёмная деревянная лестница. Её убирали, и если бы кому-то удалось преодолеть подъём на лысый холм под градом стрел и пуль, пройти через ров, перемахнуть несколько рядов стен, то он упёрся б в этот узкий проход. Набивается толпа врагов, защитники опускают нижнюю решётку (верхняя и так закрыта), жарко, душно, скользко... И из дыр в потолке льётся горячая смола на голову атакующих. А хитрая система слуховых труб усиливает крики боли и страданий и разносит их над долиной для пущего устрашения нападающих.
>
Внутренний княжеский двор
Сейчас холм пороз лесом, а раньше строго следили за тем, чтобы ни одного кустика не было
Загадываем желания, держась за руку Кориатовича
Турул, символ Мукачева и Паланка
Город у ног
Галерея
В Паланке мы посетили несколько музеев, исторический, этнографический, реконструкцию двора
Экспонат )
Вволю набродившись по замку, осмотрев всё, что можно, полюбовавшись видом, купив магниты и замечательный подробнейший путеводитель по всей Закарпатской области, мы отправились в город. Начали с прогулки по пешеходной зоне в центре. Ратуша, городской дворец Ракоци, в котором сейчас художественная школа (можно войти и посмотреть на интересные работы учащихся, а уж какая рядом машинка стояла!), памятник Кириллу и Мефодию (их там любят, рядом целый монастырь есть), вернисажи, вкуснейшее мороженое (его было явно много ))), церкви, костёлы, увитые цветами балконы, кафешки. Очень приятный город, такой лёгкий и уютный, что мы с удовольствием при возможности туда вернёмся.
Он камерный какой-то, европейский *хотя это определение и спорное, но я-то знаю, что оно для меня означает*
Тоже часть города )
Ракоци
Храм
Ещё. Замечательный монастырь, тишайшее место, большой парк, кладбище, птички щебечут, монахи молятся, мы лежим на лавочке в тени (жара ужасная, а в тени хорошо). Обратите внимание на стеклянные стены. Наверное, внутри так солнечно и здорово! По легенде, на этом месте князь Кориатович чудом спасся от хищника и построил монастырь. Здесь и пещеры отшельников были.
И ещё
Вернисаж. Некоторые художники запрещали фотографировать. Тю
Вечером, тихо, пустынно
Ратуша в сумерках, она и так зеленоватая, а вечером и вовсе
Свалява, Быстрый+2
Поехав на 6 дней мы сразу себе сказали – торопиться не будем. Времени много, будем спокойно, основательно всё осматривать. День на Мцкачево, день на Синевир, день на Хуст и т.д.
В итоге, сидим около пяти часов дня в Николаевском монастыре и думаем: «Что бы ещё сделать? Ну скучно же! Паланок осмотрели, центр осмотрели, окрестности тоже, поели. А только 5 часов! Что делать??»
Потому мы ещё поехали в Сваляву, вооружившись нашим любимым путеводителем. И не прогадали! Мы столько и такое увидели!
Сама Свалява милая, тихая. Квас там отменный!
А вот в её присёлке Быстром мы нашли.... церковь – готическое чудо Марамороша 1588 года
+14
Благодатное место.
Кирилло-Мефодиевский монастырь+3
Нехилый, скажу я вам. Огромная ухоженная территория, газон, по которому можно ходить босиком, клумбы с фонтанами, аккуратные домики. Нам понравилось
И это ещё только стройка!
Ну и горы вокруг…
И мысли о грехе стяжательства )
Но сестры там милые, мне разрешили ходить в майке, а Дёме - в шортах
Наш уютный недорогой отель расположен под самой замковой горой, с парковки виден Паланок, и всё увито цветами. Люди гостеприимнейшие. Мы по ходу переделали маршрут и оказалось, что в Мукачево нужно провести только три дня, а не четыре. Нам легко пошли на встречу и вернули деньги. Завтрак готовили в любое время, хоть в 6 утра, чай заваривали, даже в первый день разогрели нашу, захваченную из дома, пиццу (не успели доесть, так и пропутешествовала аж на Закарпатье).
Утром выспались хорошо и поехали к 9-ти осматривать замок Паланок. Оказалось, что мы самые первые посетители, даже служащие только-только подтягивались. В итоге за парковку мы не платили )) И только там дошло, что сегодня среда, а значит, народу будет мало (не все же счастливые отпускники ))) и можно вволю нагуляться.
Очень приятная женщина провела экскурсию, мы много чего с ней обсудили )) по нашему желанию, по-русски. Закарпатье вообще очень дружелюбное и терпимое, слишком много намешано в этих краях национальностей, чтобы проявлять шовинистическую агрессию.
История Паланка интересна, сохранился замок на удивление замечательно. Настоящая твердыня
«Головну туристичну атракцію міста, замок Паланок, видно вже за кілька кілометрів до Мукачева. За фундамент-постамент йому править 68-метровий згаслий вулкан. Місто десь там, внизу, а форпост відкритий всім поглядам і вітрам, і лише за спиною, на півночі, піднімаються вулканічні Карпати. Він чимало бачив на своєму віку а нині вдивляється в Європу і власне минуле довжиною майже в тисячоліття. Паланок — непереможний і фотогенічний релікт Середньовіччя.
Кажуть, Мукачево й назву свою отримало завдяки замку: закарпатці в муках насипали одинокий пагорб, на якому виріс форпост на перетині торгівельних і військових шляхів. Пагорб, звичайно ж, не штучного, а природного — вулканічного — походження, хоча в IX-XІ ст., коли тут з’явилися первісні дерев’яні укріплення, місцеві жителі зазнали чимало мук від татар, які вривалися через Верецький перевал до Центральної Європи. Втім, підкорити мукачівську твердиню не вийшло ані в половецького хана Кутєшка, що 1089 року 50 днів тримав дерев’яну фортецю в облозі, ані в хана Батия, чия шістдесятитисячна орда двічі ламала зуби об Паланок в 1241 році. Коли в ХIII ст. замість дубового частоколу-паланка, що позичив своє ім’я замку, виросли муровані стіни, мук не поменшало: щороку жителі були зобов’язані вирубувати кожне проросле деревце чи кущик на пагорбі, щоб ворог не міг підійти до фортеці несподівано.
1396 року Мукачево дістається подільському князю Федору Корятовичу (так-так, розбудовувачу в тому числі Кам'янця-Подільського і Скали-Подільської). Вельможа укріплює замок, обносить ровом і перетворює на свою резиденцію. А під Старою баштою наказує видовбати в скелі колодязь. Знову муки: до води прийшлось довбити 85 метрів!
Титанічна праця з плином століть обросла міфічними подробицями: начебто допоміг Корятовичу в спорудженні криниці сам нечистий — за обіцяний князем мішок золота. Коли прийшов час розплачуватись, князь вручив дияволу малесенький мішечок: мовляв, а про розмір ми не домовлялись! Розлючений чорт вскочив у криницю і дотепер іноді шумить там, обурюється... А ще кажуть, з колодязя до річки Латориці вів таємний хід (якось навіть проводили жорстокий експеримент - кинули в колодязь чи то гуску, чи то курку - і бідна птаха таки виплила в Латорицю якимось чином).
Паланок вже тоді вражав неприступністю: стіни 5 м завтовшки, великий постійний гарнізон, 164 гармати, 60 бочок пороху, запаси їжі на випадок тривалої облоги. А за часів трансильванських князів Ракоці (1633-1711) замок став чи не найукріпленішою твердинею Центральної Європи. Вісім ліній оборони — це не жарти!
Неймовірно: протягом трьох років, з 1685 по 1688, тендітна жінка, дружина молодого і сміливого Імре Текелі (Текея) графиня Ілона Зріні (Zrinyi Ilona, 1643-1703), протистояла в Паланку військам австрійського цісаря Леопольда І.
Так хорватка Ілона Зріні стала фактично головою угорського визвольного руху XVII ст. Першим чоловіком стрункої брюнетки був князь Ференц Ракоці І, а свекрухою, відповідно, була Софія Баторі. А другий обранець, граф Текелі, за свою послідовність в боротьбі з австрійським урядом потрапив-таки до в'язниці - що і спричинило облогу замку: Габзбурги сподівалися, що замок, позбавлений свого господаря, впаде досить швидко. На Мукачеве рушили війська під командуванням генерала Зігберта Гайстера. Трирічної облоги вони не сподівалися - і, хто знає, якби не зрада підлеглих, скільки б ще протрималась горда Ілона.»
Илону Зрини в тех местах обожают, она народная героиня, её именем называют улицы и очень чтут память. Правда, в Мукачево нам рассказали другую версию её жизни, нежели в Чинадиево.
«Вона займалася передислокацією артилерії з одного замкового бастіона на інший, розподіляла серед обложених залишки провізії, планувала вилазки розвідників, перев'язувала поранених в лазареті, вивчала військову справу та баллістику.
Жінка була такою відданою своєї справі, що не дивно, що в княгиню закохався начальник канцелярії Антонін Обсолон. Не отримавши згоди від предмету свого кохання, Обсолон зрадив і кохання, і Паланок: за допомогою двох відданих офіцерів він почав пропагандистську компанію.
Солдати відмовлялися від подальшої облоги: мовляв, їм вже третій рік не платять гроші. Ілона зібрала всі свої коштовності та родинні реліквії - їх у Львові продав відданий жінці капітан Андрій Радич, який зумів вибратися з обложеного Мукачевого. Вибратися-то він вибрався, а от потрапити назад у замок з грошима виявилося набагато складніше... Лише через два тижні Радич подав сигнал обложеним - і почав діяти: йшов від поста до поста і банально спаював вартових. В процесі капітан і сам хильнув добряче, так що останні метри його несли на руках його підлеглі. Кажуть, наступного дня Андрія вже бачили на бастіонах: з головою, перев'язаною мокрим рушником та з росолом в руці, Радич керував фортечною артилерією. Солдатам повернули їхні борги.
Горе-закоханий не відступився: в нього був план "в". Антонін Обсолон отруїв воду в колодязі. Закінчилося найважливіше: питна вода.
Було важко: в залах музею на території замка ви дізнаєтесь, як нестачало води, як її збирали по краплині з вологих стін замкових підвалів... 15 січня 1688 р. Ілона Зріні підписала акт про капітуляцію. На той час графиня була вже справжньою поп-іконою XVII століття: слава про її діяння рознеслася світом, в продаж поступали численні портрети красуні-хорватки.
(Мы слышали другую версию: что Обсолон подделал письмо от второго мужа Илоны – Имре Текеля, в котором тот обещал вскоре прийти на подмогу с турецкой армией. Вместо этой радостной вести Илона прочла, что надежды нет и помощи ждать неоткуда.)
Після капітуляції Паланка Зріні насильницьки постригли в монахині і закрили в католицькому монастирі. Пізніше горда жінка отримала право покинути Вітчизну і переїхати в Туреччину, де й доживала віку разом з чоловіком.
Турецький султан Махмет IV, вражений мужністю Ілони Зріні, нагородив княгиню спеціальною грамотою: єдиний такий випадок в історії! Зараз мудра княгиня разом з сином Ференцом Ракоці ІІ знову вдивляється в місто: в березні 2006 року їй встановили пам’ятник на центральному бастіоні.
А за здійснення бажань відповідає бронзовий князь Корятович на замковому подвір’ї: треба всього лише потримати його за відполірований тисячами рук палець.»
Кстати, воспитанный Габсбургами в католической вере сын Илоны Ференц ІІ , повзрослев, отвоевал Мукачево и Паланок. Представляете, как любят жители города это семейство?
«Паланок побував і оплотом антигабсбурзької боротьби куруців (прихильників антигабзбурзького руху, який очолював син Зріні, князь Ференц Ракоці ІІ) (1703), і столицею Трансільванії (1705 рік) – в ті часи тут навіть був свій монетний двір, – і австрійською політичною в’язницею (1782-1897), яку 12 липня 1847р. відвідав видатний угорський поет Шандор Петефі. Потім юний і вразливий класик записав в своєму щоденнику: «… перетворений на державну тюрму, замок стоїть посеред рівнини на високому круглому пагорбі. На схилі пагорба вирощують виноград, не хотілось би мені пити вино з цього винограду. Мені здавалось би, що я п’ю сльози в’язнів».
Екскурсія до староданьої твердині, та й взагалі затримка в Мукачевому Шандора Петефі мала більш ніж прозаїчну причину: зламався екіпаж поета.
А з грудня 1805-го по березень 1806-го ці стіни переховували від наполеонівських військ найбільший скарб Угорщини: угорську Святу Корону. Про це до цього часу нагадує у дворі замку меморіальна дошка з написом угорською мовою.
За радянських часів замок був школою механізаторів, школою для голів колгоспів і навіть профтехучилищем. Зараз тут розміщується історичний музей (з 1960 р.), а в колишніх казармах гарнізону розмістилися картинна галерея, художній салон та затишні кав’ярні. Обов’язково ознайомтесь з усіма трьома терасами-частинами твердині: нижнім, середнім та верхнім замками. »
Там действительно есть где погулять и что посмотреть. А уж вид на город!
Средний круг укреплений, тот самый, Кориатовича
Поднялись по лесенке наверх и оглянулись на вторые стены
Сумимасен, руки стояли криво ( Это последний рубеж защиты - коридор смерти. В нём раньше был землянной пол и съёмная деревянная лестница. Её убирали, и если бы кому-то удалось преодолеть подъём на лысый холм под градом стрел и пуль, пройти через ров, перемахнуть несколько рядов стен, то он упёрся б в этот узкий проход. Набивается толпа врагов, защитники опускают нижнюю решётку (верхняя и так закрыта), жарко, душно, скользко... И из дыр в потолке льётся горячая смола на голову атакующих. А хитрая система слуховых труб усиливает крики боли и страданий и разносит их над долиной для пущего устрашения нападающих.
>
Внутренний княжеский двор
Сейчас холм пороз лесом, а раньше строго следили за тем, чтобы ни одного кустика не было
Загадываем желания, держась за руку Кориатовича
Турул, символ Мукачева и Паланка
Город у ног
Галерея
В Паланке мы посетили несколько музеев, исторический, этнографический, реконструкцию двора
Экспонат )
Вволю набродившись по замку, осмотрев всё, что можно, полюбовавшись видом, купив магниты и замечательный подробнейший путеводитель по всей Закарпатской области, мы отправились в город. Начали с прогулки по пешеходной зоне в центре. Ратуша, городской дворец Ракоци, в котором сейчас художественная школа (можно войти и посмотреть на интересные работы учащихся, а уж какая рядом машинка стояла!), памятник Кириллу и Мефодию (их там любят, рядом целый монастырь есть), вернисажи, вкуснейшее мороженое (его было явно много ))), церкви, костёлы, увитые цветами балконы, кафешки. Очень приятный город, такой лёгкий и уютный, что мы с удовольствием при возможности туда вернёмся.
Он камерный какой-то, европейский *хотя это определение и спорное, но я-то знаю, что оно для меня означает*
Тоже часть города )
Ракоци
Храм
Ещё. Замечательный монастырь, тишайшее место, большой парк, кладбище, птички щебечут, монахи молятся, мы лежим на лавочке в тени (жара ужасная, а в тени хорошо). Обратите внимание на стеклянные стены. Наверное, внутри так солнечно и здорово! По легенде, на этом месте князь Кориатович чудом спасся от хищника и построил монастырь. Здесь и пещеры отшельников были.
И ещё
Вернисаж. Некоторые художники запрещали фотографировать. Тю
Вечером, тихо, пустынно
Ратуша в сумерках, она и так зеленоватая, а вечером и вовсе
Свалява, Быстрый+2
Поехав на 6 дней мы сразу себе сказали – торопиться не будем. Времени много, будем спокойно, основательно всё осматривать. День на Мцкачево, день на Синевир, день на Хуст и т.д.
В итоге, сидим около пяти часов дня в Николаевском монастыре и думаем: «Что бы ещё сделать? Ну скучно же! Паланок осмотрели, центр осмотрели, окрестности тоже, поели. А только 5 часов! Что делать??»
Потому мы ещё поехали в Сваляву, вооружившись нашим любимым путеводителем. И не прогадали! Мы столько и такое увидели!
Сама Свалява милая, тихая. Квас там отменный!
А вот в её присёлке Быстром мы нашли.... церковь – готическое чудо Марамороша 1588 года
+14
Благодатное место.
Кирилло-Мефодиевский монастырь+3
Нехилый, скажу я вам. Огромная ухоженная территория, газон, по которому можно ходить босиком, клумбы с фонтанами, аккуратные домики. Нам понравилось
И это ещё только стройка!
Ну и горы вокруг…
И мысли о грехе стяжательства )
Но сестры там милые, мне разрешили ходить в майке, а Дёме - в шортах
@темы: фото, путешествия, я, Закарпатье
-
-
27.08.2010 в 20:10-
-
27.08.2010 в 20:53-
-
27.08.2010 в 21:00JAK_BR
-
-
28.08.2010 в 16:54Угу! и молча.