влюблена в книги. Взаимно
Прощание с Паланком
Как же хорошо, что мы выспались! Иначе тот день мы бы не выдержали ))
Три сложнейших замка. Причём, мы их посещали в порядке сложности )) К первому просто поднимались по лестнице, ко второму по серпантину и через заросли, к третьему – дойти до горы, залезть на гору, пройти серпантин, а дальше по зарослям. (а ведь ещё по Хусту гуляли)
К вечеру были измочаленные. Но довольные ))
А вот таким был замок, прощаясь с нами. И вид Латорицы.
+3
>
Виноградово +8
Осталось от замка весьма и весьма немного. Обратите внимание на материал, из которого сделаны террасы виноградников.
«До величезної та величної Чорної Гори (568 м над рівнем моря) на Закарпатті притулилося старовинне місто Виноградів. На початку Х ст. Угочай (так називали цю землю колись) захопили угорці, а вже в ХІІІ ст. місто згадується під назвою Севлюш - що якраз і перекладається як "Виноградне".
Сучасний Виноградів повністю заслуговує на свою назву. Схили Чорної Гори вкриті виноградниками, сади щоліта дарують персики, абрикоси та винні ягоди, алеї та вулиці міста засаджені сакурами, каштанами та магноліями.
Для захисту населення в ХІ ст. зводиться на плато біля Чорної Гори перше укріплення - замок Канків (Канко), вотчина місцевого слов'янського феодала. Йшли роки, замок змінив русинських власників на угорських магнатів. Севлюш пишається тим, що він перший з поселень краю в 1262 році удостоївся привілею називатися королівським містом. Міщани мали власний суд та самоврядування, обирали свого старосту та священника. Навіть могутні барони шанували права міста - їм не дозволялося селитися у місті.
Канків перетворюється з дерев'яного дитинця в кам'яний рицарський замок, що пильним вартовим оберігав соляний шлях, який пролягав Тисою.
Король Карл Роберт не стерпів сваволі місцевого феодала Боршо Бенедека - і його війська штурмом беруть фортецю, не лишаючи від укріплення каменю на камені. Щоправда, той самий король пізніше відбудував замок та подарував у 1399 р. барону П. Перені - за відчайдушну сміливість у битві з турками у 1396 році. Барон віддає войовничі стіни ченцям: фортецю передали під францисканський монастир.
А сам Перені будує біля підніжжя гори двоповерховий палац, який зберігся і до наших днів: у колишній баронській вотчині в старому парку сьогодні радяться освітяни: тут розміщено райвно.
Та повернімося до історії. Навіть мирні поселенці-ченці не врятували Канків від руйнування: у 1566 році австрійські війська під проводом генерала Текелеші захопили замок-конвент. Така сумна доля чекала споруду через перехід одного з Перені на бік реформації. Король-католик такої наруги над своєю релігією не стерпів.»
Попали мы в город как раз в день Успения Богородицы, так что застали ярмарку сладостей. Накупили себе петушков на палочках ))
А гора и вправду выдающаяся.
Королёво +9
Пригород Виноградово. Начало 10-го утра, а жарит уже серьёзно. На фото Чёрная гора, живописные окрестности и утки )).
«Сюди туристи приїжджають заради замку, але археологи мали б сакралізувати селище з іншого приводу: саме в Королевому розташована найдавніша стоянка в Центральній і Східній Європі. Називається вона Королевська стоянка, стояли там первісні люди, і було це приблизно міліон років тому. Шкода археологів: місце, до якого мали б з пієтетом ставитися всі історики нашої частки Європи, давно зруйновано селищним заводом щебня.
Майже в центрі містечка є 40-метрова гора, а на горі - руїни королівського замку Нялаб. Про те, що замок саме королівський, повідомляє грамота з 1242 року. Та угорські правителі будували мисливський будиночок не на пустому місці: раніше тут було старе слов'янське городище, яке й приглянулося королю Іштвану V.
А вже у другій половині ХІІІст. інший угорський правитель, Бейла ІV закладує на обох терасах на верхівці гори величезний кам'яний замок для укріплення кордонів держави. Фортеця вважалася, до речі, неприступною.
Король дарує такий скарб румунському воєводі, але замок швидко знаходить нових хазяїв. У 1405 р. він був переданий роду баронів Перені. Нялаб освоює нові функції: контролює сплав солі по Тисі.
У руках відомої на Закарпатті родини Перені замок-охоронець кордонів перебував аж до тих пір, поки одному з Перені не прийшло в голову взяти участь у антигабсбургській змові - і за наказом імператора Леопольда І у 1672р. замок бунтівника було зруйновано.
Серед замкового подвір'я стоїть старовинна церквиця, а на фасаді її: два малюнки: як було і як є. Біля храму вриті в землю дерев'яні хрести.
Церква стоїть... а ось від замку лишилось небагато. Сини та онуки тих, хто ці стіни зводив, не раз пробували їх зруйнувати: повстання за повстанням. Але ж король Іштван теж був не ликом шит і місце вибрав для фортпосту гарне.
Турки, що могутнім цунамі прокотилися Східною Європою у XVIIст., теж не змогли підкорити Нялаб. Риба гниє з голови, а замок рушили зсередини: за наказом Леопольда І. І залишилися лише щербаті уламки, які здалеку нагадують обрисами відому фігуру Сфінкса. »
Осталось очень мало, смотреть там нечего )) только дряпались на горку мучительно. Потому я полезла в заросли, а Димка смотрел на телефоне Хауса.
А вот по дороге назад мы увидели нечто, надолго лишившее меня покоя. Как представила, что я же по траве бегала… впрочем, это не помешало её с интересом пофографировать )
Хуст +19
В общем, сбежали мы из Королёво с его медянками и поехали в Хуст. Город из моего детства. В 14 лет я отдыхала в лагере у подножья замковой горы и часто поднималась на смотровую площадку. С тех пор романтизирую Хуст и замки ))
Отель нам попался отличный. Очень красивый и удобный, весь в цветах и картинах.
Прогулка тоже удалась. В Елизаветинской реформаторской церкви познакомились с Йозаном Лайошем, пресвитером и просто хорошим человеком. Он мадьяр, с трудом говорит и понимает по-русски (с украинским ещё хуже )), показал нам церковь, свои архивные находки, пригласил на службу, попросил сыграть для нас на органе, потом к себе на кофе, показал библиотеку, подарил Библию и книгу о реформаторских церквях Закарпатья (на мадьярском). Мы так здорово с ним пообщались, такой душевный подъём испытали. Долгих лет ему и здоровья.
На одной из картин и ксероксе видно, каким замок был. Как же жаль, что от него осталось только то, что осталось.
Кафешки уютные, еда вкусная, особенно лоци.
А ещё мы в бассейне в отеле поплавали )
«Все почалось з будування на Замковій горі дерев'яного укріплення, яке згодом замінили кам’яним (1090-1191).
Зараз руїни замку ледь проглядають через крони дерев, а колись місцева фортеця славилася своєю неприступністю — і її добре було помітно на незалісненому схилі.
В 1242 році ординці зруйнували замок, та твердиню швидко відновили. Головним призначенням форпосту був контроль над соляними караванами по Тисі.
Після 1526 р. замок, як і місто, перейшов до Трансільванського князівства. У 1577 р. форпост був реконструйований та зміцнений. Коли в 1660 р. турецьке військо увійшло в Мараморощину, яничари не насмілилися брати Хуст, а відправили в замок делегацію, у складі котрої був мандрівник і автор багатотомної «Книги подорожей» Евлія Челебі. Він порівняв Хустську фортецю з твердинею Іскандер, бо «висота її башт сягає небес».
У 1709 р. у фортеці відбувся загальнотрансільванський сейм прибічників князя Ференца ІІ Ракоці.
Замок складався з верхнього та нижнього дворів. На верхньому містилися житлові будинки, господарські споруди (серед яких, подейкують, була навіть корчма) і колодязь глибиною 160 м (!). Кажуть, до води докопати так і не вдалося — тому на нижньому замку, окрім житлових споруд, казематів, тюрми та церкви містилися великі резервуари для води. Мав замок ще й конюшні, кузню, пекарню та кухню.
Дорога-серпантин і сьогодні веде до в’їздної брами та сусідньої башти-захабу. Ці дві частини замку були поєднані вузьким проходом, що в разі потреби перетворювався на мишоловку для ворога, який знаходився під прицілом з усіх сторін.
Ще одна в’їздна брама охороняла внутрішню частину замку. Перед нею було викопано рів глибиною в 8,5 м, через який вів перекидний міст. На стінах внутрішнього замку стояла найбільша гармата форпосту, яка щоранку сповіщала пострілом про прихід нового дня. Порох зберігався в двох місцях: у підвалах кілеподібній вежі Фердинанда І (1554) біля внутрішньої брами та у Бубновій вежі в північно-західному куті замку. Під час великої бурі 3 липня 1766 р. в замок тричі влучали блискавки. Після першого удару запалав дах фортеці, а третій влучив у порохівню. Вибух наніс фортеці істотні пошкодження. У 1776 р. його покинув королівський гарнізон. З каміння замку споруджено кілька установ міста, воно ж пішло на спорудження католицького костелу.»
Дорога к нему длинная, на машине не подъехать. Устали очень, тем более, что солнце припекало нещадно. Поднимались с несколько этапов. Влезли на гору. Посидели в тенёчке, прошлись по серпантину немного, опять посидели на пеньках, прошли – посидели. И так до самого замка. Есть фото, на котором видно, как Дима «рад». Я называю её «Дима, измученный туризмом» ))
Замок очень большой, но сильно разрушен и весь зарос. Лазить есть где, главное, о крапиву не ожечься и с обрыва не сорваться ))
Вид на город загораживают деревья ( Но горы вокруг видны хорошо.
И заметьте, это всё один день, пятница!
Отель
Замок
Замковая гора возвышается над городом
Вид с неё
Вот такие деревья дремучие на серпантине
Кладка замка
А когда-то здесь кипела жизнь
Остатки стены
Случайные охотницы
Та самая реформаторская церковь
Как же хорошо, что мы выспались! Иначе тот день мы бы не выдержали ))
Три сложнейших замка. Причём, мы их посещали в порядке сложности )) К первому просто поднимались по лестнице, ко второму по серпантину и через заросли, к третьему – дойти до горы, залезть на гору, пройти серпантин, а дальше по зарослям. (а ведь ещё по Хусту гуляли)
К вечеру были измочаленные. Но довольные ))
А вот таким был замок, прощаясь с нами. И вид Латорицы.
+3
>
Виноградово +8
Осталось от замка весьма и весьма немного. Обратите внимание на материал, из которого сделаны террасы виноградников.
«До величезної та величної Чорної Гори (568 м над рівнем моря) на Закарпатті притулилося старовинне місто Виноградів. На початку Х ст. Угочай (так називали цю землю колись) захопили угорці, а вже в ХІІІ ст. місто згадується під назвою Севлюш - що якраз і перекладається як "Виноградне".
Сучасний Виноградів повністю заслуговує на свою назву. Схили Чорної Гори вкриті виноградниками, сади щоліта дарують персики, абрикоси та винні ягоди, алеї та вулиці міста засаджені сакурами, каштанами та магноліями.
Для захисту населення в ХІ ст. зводиться на плато біля Чорної Гори перше укріплення - замок Канків (Канко), вотчина місцевого слов'янського феодала. Йшли роки, замок змінив русинських власників на угорських магнатів. Севлюш пишається тим, що він перший з поселень краю в 1262 році удостоївся привілею називатися королівським містом. Міщани мали власний суд та самоврядування, обирали свого старосту та священника. Навіть могутні барони шанували права міста - їм не дозволялося селитися у місті.
Канків перетворюється з дерев'яного дитинця в кам'яний рицарський замок, що пильним вартовим оберігав соляний шлях, який пролягав Тисою.
Король Карл Роберт не стерпів сваволі місцевого феодала Боршо Бенедека - і його війська штурмом беруть фортецю, не лишаючи від укріплення каменю на камені. Щоправда, той самий король пізніше відбудував замок та подарував у 1399 р. барону П. Перені - за відчайдушну сміливість у битві з турками у 1396 році. Барон віддає войовничі стіни ченцям: фортецю передали під францисканський монастир.
А сам Перені будує біля підніжжя гори двоповерховий палац, який зберігся і до наших днів: у колишній баронській вотчині в старому парку сьогодні радяться освітяни: тут розміщено райвно.
Та повернімося до історії. Навіть мирні поселенці-ченці не врятували Канків від руйнування: у 1566 році австрійські війська під проводом генерала Текелеші захопили замок-конвент. Така сумна доля чекала споруду через перехід одного з Перені на бік реформації. Король-католик такої наруги над своєю релігією не стерпів.»
Попали мы в город как раз в день Успения Богородицы, так что застали ярмарку сладостей. Накупили себе петушков на палочках ))
А гора и вправду выдающаяся.
Королёво +9
Пригород Виноградово. Начало 10-го утра, а жарит уже серьёзно. На фото Чёрная гора, живописные окрестности и утки )).
«Сюди туристи приїжджають заради замку, але археологи мали б сакралізувати селище з іншого приводу: саме в Королевому розташована найдавніша стоянка в Центральній і Східній Європі. Називається вона Королевська стоянка, стояли там первісні люди, і було це приблизно міліон років тому. Шкода археологів: місце, до якого мали б з пієтетом ставитися всі історики нашої частки Європи, давно зруйновано селищним заводом щебня.
Майже в центрі містечка є 40-метрова гора, а на горі - руїни королівського замку Нялаб. Про те, що замок саме королівський, повідомляє грамота з 1242 року. Та угорські правителі будували мисливський будиночок не на пустому місці: раніше тут було старе слов'янське городище, яке й приглянулося королю Іштвану V.
А вже у другій половині ХІІІст. інший угорський правитель, Бейла ІV закладує на обох терасах на верхівці гори величезний кам'яний замок для укріплення кордонів держави. Фортеця вважалася, до речі, неприступною.
Король дарує такий скарб румунському воєводі, але замок швидко знаходить нових хазяїв. У 1405 р. він був переданий роду баронів Перені. Нялаб освоює нові функції: контролює сплав солі по Тисі.
У руках відомої на Закарпатті родини Перені замок-охоронець кордонів перебував аж до тих пір, поки одному з Перені не прийшло в голову взяти участь у антигабсбургській змові - і за наказом імператора Леопольда І у 1672р. замок бунтівника було зруйновано.
Серед замкового подвір'я стоїть старовинна церквиця, а на фасаді її: два малюнки: як було і як є. Біля храму вриті в землю дерев'яні хрести.
Церква стоїть... а ось від замку лишилось небагато. Сини та онуки тих, хто ці стіни зводив, не раз пробували їх зруйнувати: повстання за повстанням. Але ж король Іштван теж був не ликом шит і місце вибрав для фортпосту гарне.
Турки, що могутнім цунамі прокотилися Східною Європою у XVIIст., теж не змогли підкорити Нялаб. Риба гниє з голови, а замок рушили зсередини: за наказом Леопольда І. І залишилися лише щербаті уламки, які здалеку нагадують обрисами відому фігуру Сфінкса. »
Осталось очень мало, смотреть там нечего )) только дряпались на горку мучительно. Потому я полезла в заросли, а Димка смотрел на телефоне Хауса.
А вот по дороге назад мы увидели нечто, надолго лишившее меня покоя. Как представила, что я же по траве бегала… впрочем, это не помешало её с интересом пофографировать )
Хуст +19
В общем, сбежали мы из Королёво с его медянками и поехали в Хуст. Город из моего детства. В 14 лет я отдыхала в лагере у подножья замковой горы и часто поднималась на смотровую площадку. С тех пор романтизирую Хуст и замки ))
Отель нам попался отличный. Очень красивый и удобный, весь в цветах и картинах.
Прогулка тоже удалась. В Елизаветинской реформаторской церкви познакомились с Йозаном Лайошем, пресвитером и просто хорошим человеком. Он мадьяр, с трудом говорит и понимает по-русски (с украинским ещё хуже )), показал нам церковь, свои архивные находки, пригласил на службу, попросил сыграть для нас на органе, потом к себе на кофе, показал библиотеку, подарил Библию и книгу о реформаторских церквях Закарпатья (на мадьярском). Мы так здорово с ним пообщались, такой душевный подъём испытали. Долгих лет ему и здоровья.
На одной из картин и ксероксе видно, каким замок был. Как же жаль, что от него осталось только то, что осталось.
Кафешки уютные, еда вкусная, особенно лоци.
А ещё мы в бассейне в отеле поплавали )
«Все почалось з будування на Замковій горі дерев'яного укріплення, яке згодом замінили кам’яним (1090-1191).
Зараз руїни замку ледь проглядають через крони дерев, а колись місцева фортеця славилася своєю неприступністю — і її добре було помітно на незалісненому схилі.
В 1242 році ординці зруйнували замок, та твердиню швидко відновили. Головним призначенням форпосту був контроль над соляними караванами по Тисі.
Після 1526 р. замок, як і місто, перейшов до Трансільванського князівства. У 1577 р. форпост був реконструйований та зміцнений. Коли в 1660 р. турецьке військо увійшло в Мараморощину, яничари не насмілилися брати Хуст, а відправили в замок делегацію, у складі котрої був мандрівник і автор багатотомної «Книги подорожей» Евлія Челебі. Він порівняв Хустську фортецю з твердинею Іскандер, бо «висота її башт сягає небес».
У 1709 р. у фортеці відбувся загальнотрансільванський сейм прибічників князя Ференца ІІ Ракоці.
Замок складався з верхнього та нижнього дворів. На верхньому містилися житлові будинки, господарські споруди (серед яких, подейкують, була навіть корчма) і колодязь глибиною 160 м (!). Кажуть, до води докопати так і не вдалося — тому на нижньому замку, окрім житлових споруд, казематів, тюрми та церкви містилися великі резервуари для води. Мав замок ще й конюшні, кузню, пекарню та кухню.
Дорога-серпантин і сьогодні веде до в’їздної брами та сусідньої башти-захабу. Ці дві частини замку були поєднані вузьким проходом, що в разі потреби перетворювався на мишоловку для ворога, який знаходився під прицілом з усіх сторін.
Ще одна в’їздна брама охороняла внутрішню частину замку. Перед нею було викопано рів глибиною в 8,5 м, через який вів перекидний міст. На стінах внутрішнього замку стояла найбільша гармата форпосту, яка щоранку сповіщала пострілом про прихід нового дня. Порох зберігався в двох місцях: у підвалах кілеподібній вежі Фердинанда І (1554) біля внутрішньої брами та у Бубновій вежі в північно-західному куті замку. Під час великої бурі 3 липня 1766 р. в замок тричі влучали блискавки. Після першого удару запалав дах фортеці, а третій влучив у порохівню. Вибух наніс фортеці істотні пошкодження. У 1776 р. його покинув королівський гарнізон. З каміння замку споруджено кілька установ міста, воно ж пішло на спорудження католицького костелу.»
Дорога к нему длинная, на машине не подъехать. Устали очень, тем более, что солнце припекало нещадно. Поднимались с несколько этапов. Влезли на гору. Посидели в тенёчке, прошлись по серпантину немного, опять посидели на пеньках, прошли – посидели. И так до самого замка. Есть фото, на котором видно, как Дима «рад». Я называю её «Дима, измученный туризмом» ))
Замок очень большой, но сильно разрушен и весь зарос. Лазить есть где, главное, о крапиву не ожечься и с обрыва не сорваться ))
Вид на город загораживают деревья ( Но горы вокруг видны хорошо.
И заметьте, это всё один день, пятница!
Отель
Замок
Замковая гора возвышается над городом
Вид с неё
Вот такие деревья дремучие на серпантине
Кладка замка
А когда-то здесь кипела жизнь
Остатки стены
Случайные охотницы
Та самая реформаторская церковь
@темы: фото, путешествия, я, Закарпатье
-
-
28.08.2010 в 13:48И лес. Так и хочется уйти по тропинке в самую чащу.
И вообще все такое красивое
-
-
28.08.2010 в 20:26-
-
28.08.2010 в 21:36-
-
28.08.2010 в 22:01но вообще неприятно. Мы же лазили по кустам, наступить на такую, даже неядовитую мало хочется
-
-
29.08.2010 в 19:20-
-
29.08.2010 в 19:41значит, первое пришедшее мне на ум название таки правильно.
Ужи тоже неядовиты, а цапнуть могут
-
-
29.08.2010 в 19:56-
-
29.08.2010 в 21:06)) мило ) я ящериц люблю